Персональный сайт Николая Арестенко                                                                                                  ВЫ МОЖЕТЕ БЫТЬ ЛИБО ПРАВЫ, ЛИБО СЧАСТЛИВЫ

Категории раздела

Мои статьи [10]
Политика [195]
Экономика [110]
Кризис [270]
Информационный мир [61]
Это интересно [83]

Полезные ссылки

Поиск

Seo анализ сайта

Каталог статей

Главная » Статьи » Политика

Якщо не ми, то хто? Роздуми у глухому куті

02.03.2009

Країна знову опинилась у глухому куті. Україна не скористалася шансом на швидке соціальне оновлення та радикальні політичні і економічні реформи, надані проголошенням незалежності у 1991 та Помаранчевою революцією 2004 років.

З тих пір майже кожна наступна подія у політичному житті є збуванням наших найбільш песимістичних прогнозів.

Ми опинилися в державі, владу в якій захопили спочатку комуністичні бюрократи та олігархічні клани, а потім й партії-корпорації, які задля збільшення цієї влади, готові нищити один одного, саму державу та суспільство – тобто нас з вами.

Правовий хаос та беззаконня, корумпована та неефективна влада на всіх рівнях призвели до того, що ніхто – ні вчений, ні робітник, ні селянин, ні лікар, ні підприємець, ні військовослужбовець не те, що не має можливостей реалізувати свої здібності та забезпечити себе та своїх дітей.

Він навіть не може бути впевненим в завтрашньому дні, у відсутності правового свавілля, а тим більше, справедливості судочинства та влади, у можливості отримати елементарні послуги, пов’язані з безпекою життєдіяльності.

Ми вже майже повірили, що сильні, успішні і чесні люди в українській політиці не затребувані, що український виборець, не зважаючи на всі уроки, голосує лише за популістів, які обіцяють все і зараз, і що країна на довгий час застрягне у політичних протистояннях між президентом і прем’єр-міністром, які тягнуть її назад.

Поглинання політиків власними внутрішніми "розборками" привела до того, що Україна стала однією з країн, по яких найтяжче вдарила світова економічна криза.

Ми і далі можемо коментувати дії бездарних політиків та спостерігати за тим, як країна скочується до "керованої демократії" за російським варіантом, або популістичного режиму південноамериканського штибу.

Єдине задоволення, яке ми від цього отримаємо наприкінці – знання про те, що ми були праві з самого початку і знали яким чином все вирішиться.

Чому ми не можемо пройти повз?

Політична боротьба "на знищення" виснажує країну. Закладенні Конституційною реформою вади в системі взаємовідносин між президентом, урядом та ВР привели до стабільної політичної кризи.

В умовах постійно триваючої виборчої кампанії, політичні сили орієнтовані на конфронтацію, а не на співпрацю, – як результат, замість демократичної системи врядування – демократичний хаос, державна машина не функціонує, судовій та правоохоронній системам не довіряють громадяни, а нові вибори стають єдиним можливим несиловим варіантом виходу з конфліктів.

У довгостроковій перспективі усі учасники політичного конфлікту програють, адже жодна з політичних сил не може втілити у життя свої передвиборчі обіцянки.

В умовах системної економічної кризи, подібна політична система веде країну до катастрофи.

Великі політичні партії консервують політичну ситуацію

"Політичні еліти", що зростали на політиці популізму заради виборців, корупції, брехні і на постійних подвійних стандартах, не можуть оновлюватися внаслідок закритості партій та неможливості партійних осередків і рядових виборців впливати на процес прийняття рішень лідерами.

Партії стали "улюбленими іграшками" лідерів та бізнес-проектами для олігархів – донорів. "Фюрерська демократія" всередині політичних партій робить країну заручником політичних амбіцій.

Серед усіх парламентських партій існує певна "кругова порука": жодна з них не лобіюватиме кроки, які зможуть демократизувати політичну систему і поновити зв’язок між партіями і виборцями.

Навпаки, політичним лідерам вигідні, а значить, і далі будуть існувати такі явища як закриті партійні списки і купівля місць у цих списках, імперативний мандат, у його існуючому вигляді, який робить депутата маріонеткою в руках лідера, а не відповідальним перед виборцем, прихід до парламенту депутатів "без облич" (секретарів, водіїв тощо).

Середній клас не чутно за популістичними гаслами. Популізм став ідеологічною платформою кожної великої сили. У передвиборчих кампаніях політики орієнтуються переважно на людей, яким від держави потрібні лише пенсії, зарплати, гроші за народження дітей, безкоштовні квартири тощо.

Люди, які самі здатні заробити на своє життя і вимагають від держави не подачок, а якісних послуг, справедливого суду, чесних правоохоронців, сприятливого середовища для бізнесу – всього того, заради чого власне і створювалась держава – продовжують бути на периферії уваги політиків та суспільства.

Більше того, переважне ставлення до бізнесу та людей, які самостійно заробляють гроші, продовжує бути негативним. Тому малий і середній бізнес, який в усіх розвинених країнах виробляє не менше половини всього національного продукту, у нас не налічує і двадцяти відсотків.

Популізм, за який люди готові голосувати на кожних чергових та позачергових виборах, є головною перешкодою до реальних змін. Більше того, він стає причиною кризових явищ в економіці – високої інфляції, відсутності реформ у соціальній сфері, медицині, освіті тощо.

Чи можемо ми й надалі довіряти наше життя сьогоднішнім політикам?

Ні і ніколи. Ви можете собі уявити, що ці депутати Верховної Ради змінять Конституцію, або ухвалять закони, що відкриють шлях внутрішньопартійної конкуренції?

Що вони зроблять судову владу дійсно незалежною від примх політиків, що вони змінять виборчу систему так, що виборці дійсно будуть впливати на формування виборчих списків партій?

Що вони створять країну, де правоохоронні органи будуть захищати права громадян, а не можновладців, де права громади будуть підкріпленні реальними можливостями, де підприємець в ціну товару або послуги не буде включати вартість хабара державній машині?

Де політик буде слугою народу, а не "хазяїном життя"?

Пропонувати сьогодні політикам такі зміни – це все одно що запропонувати всьому складу Верховної Ради піти за ріг та застрелитися. Вони не підуть на таке самогубство. А країна втрачає час і не може більше чекати.

Як бути?

Але це не вся правда. Правда полягає також у тому, що останніми роками нас, людей, які здатні заробити собі на життя і які здатні вимагати від держави не чергової подачки, а якісних послуг та умов для свого життя – стає все більше.

Якщо ми встанемо і заявимо про свою позицію, в Україні з’явиться нова сила і громадський рух, які доведуть, що політику можна робити у принципово інший спосіб.

Що демократія може бути ефективною, політики – професійними, а політичні рішення – переслідувати національний, а не особистий інтерес. Об’єднавшись, ми можемо стати впливовими і високо підняти планку, на яку будуть змушені рівнятися усі інші політики.

Якщо "українське диво" і можливе, то його мусимо зробити ми. Люди, які втомилися від безвідповідальності політиків, недемократичності і закритості існуючих політичних партій, короткозорості рішень, що приймаються найвищими посадовцями.

Люди, які готові протистояти популістичним настроям більшості, готові висловлювати власну позицію, хай і непопулярну наразі, і готові довго і напружено працювати, аби довести свою правоту.

Ми можемо скільки завгодно дудіти, що вони нас "дістали" і скільки завгодно разів "повертатися до влади спиною", вимагати "геть усіх!", але чи зміниться від цього влада? Ні. Найбайдужіші з влади покрутять пальцем біля скроні й далі дерабанитимуть країну, а найспритніші скажуть що й самі готові "дудіти" разом з нами.

Нам потрібен інший шлях. Тому разом з "елітою" треба міняти правила.

Що ми маємо робити?

Коли більшість народів рухаються уперед, ми, українці, катастрофічно втрачаємо час через неспроможність теперішніх політиків до ефективного врядування.

Єдиний вихід – самим збудувати державу, яка б відповідала сучасним та майбутнім цивілізаційним викликам, захищала нас та наших дітей, задовольняла наші потреби та інтереси.

Для цього потрібно усвідомити себе громадянами – суб’єктами державотворення, укласти між собою угоду про принципи взаєможиття та взаєморозвитку, засади на яких має бути відтворена українська державність.

МИ повинні згадати, що виключно МИ і є влада. Що МИ можемо її здійснювати не тільки через органи що ми обираємо а й безпосередньо. І коли ці органи не справляються з цією роллю і шкодять суспільству, тобто нам , ми можемо і повинні їх ігнорувати.

Ми повинні згадати, що тільки МИ можемо визначати і змінювати конституційний лад в Україні, і це наше право не може бути узурповано ні державою, ні її неспроможними політиками.

Ми повинні згадати, що нічия згода, для того щоби стати громадянином і взяти відповідальність на себе, нам не потрібна. Це наше природне право, і це гарантовано статтею 5 діючої Конституції.

За 17 років незалежності з’явилися нові покоління людей, які мислять інакшим чином. Які здатні стояти самі за себе, не довіряють існуючому політичному дискурсу і готові до серйозної та чесної розмови з політиками.

З’являється середній клас, яким би аморфним і несвідомим своїх інтересів він би не був. З’явилось багато громадських активістів та громадських організацій, об’єднаних прагненням демократизувати країну.

З’являються нові лідери, народжені громадянським суспільством. І політики, які думають схожим з нами чином, але бояться афішувати свої думки – є у кожному з політичних таборів.

Критична маса сформована. Потрібно лише організуватися. Та й сама ідея не є новою, і вже багато разів обговорювалася в пресі.

Ми, громадяни України, яким не байдужа доля нашої держави, повинні вийти з пропозицією до всього українського народу започаткувати процес Укладання Нової Суспільної Угоди між громадянами України, з метою побудови нової держави – держави українського народу.

Ця суспільна Угода стане підґрунтям нової Конституції, що її ухвалить спеціально обраний громадянами орган Установчі збори (Конституційна асамблея).

Створення установчих зборів є наслідком проведення Кампанії установчого процесу – збору підписів Громадян під текстом Суспільної Угоди та одночасною їх реєстрацією як виборців для виборів в Установчі збори.

Фата-моргана чи реальність?

Наївно? Романтично? Утопічно? Так, якщо нічого не робити, і – реально, якщо наполегливо працювати. В нашому випадку, як це не парадоксально, – це єдиний шлях який дасть змогу громадянам України збудувати власну країну.

Такі установчі збори або конституанти давно відомі у світовій практиці. Народи різних країн використовували цей механізм державотворення в переламні для себе часи. В часи, коли треба було перезавантажувати державу.

Установчі збори в Італії 1946 року закріпили в Конституції країни ліквідацію монархії. В Індії 1950-го – здобуття незалежності. В Португалії 1976-го – падіння диктатури Каетану-Салазара.

Конституції, ухвалені конституантами Естонії (1990-1992) та Намібії (1990), закріпили проголошення незалежності, Болгарії (1991) та Румунії (1991-1992) – падіння комуністичних режимів, Південно-Африканської Республіки (1994-1996) – ліквідацію режиму апартеїду.

Найсвіжіша інформація про конституанту надходить останнім часом із Непалу. Країна перебуває в процесі ліквідації монархії, а закріпити його результати покликана нова Конституція, ухвалена Конституційною асамблеєю. Її вже обрали 10 квітня на два роки.

Чим більше нас – тим менше їх

Що це нам дасть. В разі підписання цієї Угоди більшістю громадян України, що мають активне виборче право, та за залучені у законний та прозорий спосіб кошти, зможемо провести вибори до Установчих Зборів за участі представників всіх міжнародних організацій для визнання процесу створення Установчих Зборів як легітимного акту народного державотворення.

Ми зможемо в разі проведення таких виборів зобов’язати всі владні інституції визнати Установчі Збори як єдиний легітимний орган в державі, на який буде покладено розробку тексту нової Конституції України, законодавства про вибори до представницьких органів, законодавства, що визначить можливість існування незалежної самоврядної територіальної громади, та справедливого, неупередженого судочинства.

Конституція - надто цінна річ, щоби довіряти її політикам

Протягом року після прийняття нової Конституції та законодавства про вибори, зможемо провести вибори в представницькі органи усіх рівнів за прозорими демократичними процедурами та стандартами, що дасть змогу привести до влади не політичні бізнес-корпорації, а політиків, які будуть відповідальні та підзвітні перед своїм виборцями.

Час вийти з глухого кута...

 

Віктор Чумак, директор програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень, для УП



Источник: http://www.pravda.com.ua/news/2009/2/23/90183.htm
Категория: Политика | Добавил: proxyz100 (09.03.2010)
Просмотров: 303 | Рейтинг: 0.0/0

  Горячие статьи

  • Сможет ли Майдан победить?
  • Мир, где невозможна победа
  • Почему гарантирован обвал рынка
  • Прогноз на будущее
  • Война за новый мировой порядок
  • Ювенальный террор
  • Краткое изложение теории кризиса
  • Добро пожаловать в ад
  • Теории заговоров, которые подтвердились
  • Бомба: ньютаунский стрелок умер за день до расстрела
  • Революция капитализма
  • Элита США прячется по норам
  • Большой Взрыв уничтожит 1/2 ВВП Евросоюза
  • Украина. На пороге шухера
  • Ветер непростых перемен
  • Могут ли хранилища западных центробанков быть пустыми?
  • Мир на пороге новых времен
  • Коррупция в Украине — это извращенная форма общественного договора
  • Кто предупреждён, тот вооружён
  • Феодальная Украина для чайников
  • Будущее, которого никогда не будет
  • Предчувствие Железной пяты
  • Верхи не могут
  • Провал в новое варварство
  • Выживание в условиях кризиса. Готовимся
  • Как правительство распоряжается нашими деньгами
  • Центр Спасения Цивилизации
  • Что такое настоящий кризис?
  • Разговор Плохиша и Кибальчиша
  • Статистика